Доказ буття Бога + Критика чистого розуму + Критика здібності судження + Критика практичного розуму. Іммануїл Кант

Доказ буття Бога


Іммануїл Кант - найбільший філософ Західної Європи, один із провідних мислителів епохи Просвітництва, родоначальник німецької класичної філософії, засновник критичного ідеалізму, який зробив вирішальний внесок у розвиток європейської філософської традиції.

Всі пам'ятають слова Воланда про доказ буття Бога Кантом: "Але ось курйоз: він начисто зруйнував усі п'ять доказів, а потім, наче на глузування над самим собою, спорудив власний шостий доказ!"

Саме воно викладено у трактаті "Єдино можлива підстава для доказу буття Бога". До збірки включено також роботу "Релігія не більше розуму".

З погляду І. Канта, Бог є вищим буттям, моральним і моральним постулатом, а релігія – це визнання і виконання людиною моральних обов'язків як божих заповідей

Критика чистого розуму


"Критика чистого розуму" - філософська праця Іммануїла Канта, вперше опублікована в 1781 році. Вважається однією з найбільш фундаментальних робіт в історії філософії та головним твором філософа. Ключове питання "Критики" - це дослідження пізнавальної можливості розуму, у відриві від знань, одержуваних емпіричним, тобто досвідченим шляхом. На шляху свого дослідження філософ висвітлює питання простору та часу, можливості доказу існування Бога за допомогою розуму та ін.

Наукова спадщина І. Канта буде цікава читачам, які захоплюються історією розвитку філософської думки.

Критика можливості судження

«Критика здатності судження» - третя велика Критика, поряд з «Критикою чистого розуму» і «Критикою практичного розуму». Якщо у перших двох трактатах Кант розглядав розум як інструмент теоретичного та практичного мислення, то тут він звертається до своєрідності естетичного та морального світу людини, до понять прекрасного, корисного та піднесеного.

Критика практичного розуму

«Критика практичного розуму» – головний етичний трактат Іммануїла Канта, який розвиває ідеї його «Критики чистого розуму» і досліджує поняття категоричного імперативу – вищого принципу моральності.